«А над світом вишивка цвіте»

  • Печать

  Цього року День вишиванки випав на 20 травня. Святкувати його почали не так давно, але ця традиція вже встигла міцно закріпитися у свідомості багатьох людей. Свято відзначається щороку у третій четвер травня, а головне, що треба зробити цього дня – вдягти вишиванку на роботу, навчання чи просто на прогулянку.
  Свято вишиванки було запроваджене не так давно, лише у 2006 році, тому багато хто не знає деталей. А починалося все дуже цікаво: ідею проведення акції «Всесвітній день вишиванки» запропонувала Леся Воронюк, на той час студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Однокурсники дівчини часто приходили на пари у гарних вишитих сорочках, тож вона і запропонувала вибрати один день та вбратися у національний одяг разом.

  Спочатку ідею підтримала лише частина студентів, але вже 2008 – 2009 року вона набула поширення не лише у Чернівцях, а й в інших містах. А вже 2010 року до свята долучилися і держслужбовці.
Насправді День вишиванки не вимагає якихось особливих акцій чи заходів, достатньо лише відповідно вбратися і ви вже стаєте частиною святкування.
  Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, століттями завжди було і є грунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали основою сучасного народного мистецтва, пов’язаного виготовленням речей, практично необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.
  Із далекого минулого прийшло до нас і рукоділля – рук діло – шиття, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує з незапам’ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та “Іліаді” Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Зараз – особливий час. Ми звертаємося до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, тим життя наше буде радіснішим, духовно багатшим.
  Сьогоднішнє наше свято називається «А над світом вишивка цвіте». Тож нехай час, проведений у спілкуванні з найдавнішим видом українського мистецтва буде приємним для всіх.

Ведучий: Від щирого серця до себе у гості
Запрошуєм вас!
З нами порадіти, дещо пригадати
В нелегкий цей час:
На рушничок станем,
В хату завітаєм з вами ми разом,
В ту хату- світлицю, що нас зустрічає
Маминим теплом.
Ведуча: Вишиванням споконвіку займалися жінки. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Дюкер, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Психологи радять жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.
Ведучий: Вічна після барв і кольорів,
Неповторна музика натхнення!
Шепіт трав і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення.
Хрестиком покладено в рядки,
Поспліталось, блиснуло веселкою.
Дух народу в колір заплете,
Проросте і піснею, і цвітом.
А над світом, гляньте, а над світом
Українська вишивка цвіте!

Ведуча: Мамина пiсня, отчий дiм, дiдусева казка, бабусина вишиванка, незамулена криниця, з якої пили воду чумаки — це наша родовiдна пам’ять, нашi символи, наша iсторiя.
Ведучий: А знаєте, мені моя мама свій весільний рушник показувала. Він їй дістався ще від прабабусі. Коли була війна, то прабабуся всі свої найкоштовніші речі в землю закопала, серед них і свої найкращі рушники. Ось цей візерунок я з того рушника перевишила.
Ведуча: А в моєї прабабусі були рушники, повишивані рожами і хмелем.

Ведучий: А моя прабабуся розповідала, що коли їй виповнилося 10 років, то її мама почала для неї посох готувати – хустки купувала, намисто гарне, тканини барвисті, а на сорочки та рушники сама полотно ткала. А ще вона казала, що потрібно було надбати 40 рушників.

Ведуча: Сорок? А навіщо? І що, всі вишиті?

Ведучий: Ні, не всі. Були рушники вишиті і ні, білені і небілені. Небілені робили з цупких ниток для рук, обличчя, тіла. У народі їх називали «утирачі». Гостям, щоб висловити свою шану, зливали на руки воду і давали чистого утирала.

Ведуча: Вишивка – це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, духовних устремлінь, інтелекту мого народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, квітів стверджують, що наші предки обожнювали, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Сучасники ж черпають із душі народної криниці образи для своїх творів. А.Малишко, В.Сосюра, М.Сигаївський у своїх поезіях, що стали народними піснями, оспівують і сюжетне вирішення українського рушника (“І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю…”), і значення колориту (“Червоне-то любов, а чорне то журба…”), і відношення нащадків до рукотворних скарбів (“Рушники – то моєї матусі роки”).
Лохвиччина славиться вишуканими геометричними та рослинними мотивами. Та разом із тим можна спостерігати передовсім однокореневість, спорідненість символіки всієї України, єдність світосприйняття, що втілилася у магічних узорах – оберегах.

https://www.youtube.com/watch?v=AKs8s8nUa38

Ведучий: О, земле рiдна, краю мiй вишневий,
Гартований в тугих вiтрах столiть,
На ці крилаті рушники до неба
Не раз дивились прадід мiй і дід.
Бо їм, як і менi, було б їх треба
У гожий час і в пору лихоліть.
Не можна жити без землi i неба,
Без вiри i мети не можна жить.
Ведуча: Скiльки зустрiнеш рушникiв, i якi вони всi гарнi! Істинно, зайдеш до оселi, а в нiй, як у вiнку, всi стiни цвiтуть. Хата — це обличчя жiнки, господинi, матерi. У хатi свiтлiй, теплiй, завжи вiдкритiй для добрих людей, зберiгалися i передавалися найкращi сiмейнi традицiї. В хатi виховувалися щирi, працьовитi, чеснi люди. Тепер ми живемо краще, заможнiше.
Ведучий: Але чому ми так збiднiли духовно?
Чому соромимося прикрашати свої вiконницi, вишити i повiсити на покутi прадавнiй рушник?
Ведуча: Чи ви знаєте, що рушник i здавна слугував не лише окрасою свiтлицi. На вишитi рушники приймала повитуха немовля. На щастя, на долю давала мати його, коли виряджала в дорогу сина.
Всiм, хто вирушав у далеку дорогу, вони нагадували: там земля мила, де мати народила.
Ведучий: У чарiвну силу рушника вiрили як у доброго чудодiя, що оберiгає вiд усякого лиха. Спитаєте, звiдки ж то узятися такiй силi? А сила рушника у його вiзерунках. Рушники можна читати так, як читають книги. Треба лише розумiтися на орнаментах. Як цiкаво читати рушники. Існує корiння, що сягає глибини столiть, у них закладена мудрiсть столiть.
Ведуча: На кожному рушниковi є такi собi крайчики-кривульки. То є знаки води. А де вода — там життя. А чотирикутники — то символи Сонця. Листя — то діти, гiлки — батько з матiр’ю, стовбур — діди, корнi — прадiди, що жили 100 чи 200 рокiв тому.
Ведучий: Є орнаменти геометричні, рослинні, зооморфні, предметні, що відображають елементи символіки стародавніх вірувань. Різноманітні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести символічно відображали уявлення наших предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне:
кривулька – нитка життя, вічність сонячного руху;
зірка – символ сонця, неба, землі, повітря, вогню й води;
крапочки – небесні світила.
Ведуча: Зображення рослин - це культ поклоніння природі, прагнення перенести на рушник красу.. Квіти, які ми зараз розуміємо не більше як вияв поваги і приязні, у часи давні мали ритуальну значимість. на рушниках часто побачиш «виноград», «хміль», «дубове листя», «барвінок».
Ведучий: Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на рушниках Лохвиччини і поєднують у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, краси невмирущої. Дуб – священне дерево, що уособлювало Перуна, бога сонячної енергії, розвитку, життя. Калина – дерево роду, чудодійний оберіг життєдайної сили роду.
Ведуча: Калина взагалі дерево нашого українського роду. Колись у сиву давнину вона пов’язувалася з народженням Всесвіту, Сонця Місяця, Зорі. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові й невмирущого роду. Через це весільні рушники тяжіють тими могутніми гронами.
Ведучий: Із давніх-давен на Україні святили мак і ним обсівали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви вкривається весною маками. Ніжна, трепетна квітка несе в собі незнищенну, вічну пам'ять роду.
Ведуча: Таємницю життя приховує в собі, і квітка лілії. В легендах квітка лілії допоможе розгадати чари. Якщо пильно придивитись до узору, то ніби вимальовується силует двох птахів – знак любові. В орнаменті з лілією неодмінно є знак, що ніби нагадує хрест. Він магічний, тому й благословляє пару. Лілія є жіночим символом. Це підтверджує й давня назва квітки – крин, - що є однокореневим словом криниці.
Ведучий: Узори, що нагадують листя хмелю, полюбляла вишивати молодь. «Хміль» дуже близький до символіки винограду, бо означає розвиток, молоде буяння, любов.
Ведуча: Берегиня - дорогий нам символ. Це життєтворча Мати-природа, і жінка-мати. Народ створив її загадковою, багатоликою та могутньою незнаною квіткою, яка несе в світ і творіння, і захист, вічне оновлення і гармонію життя. І при всій своїй величності та могутності скромно зображується аби ще раз нагадати, що кожне живе створіння – часточка неподільна й нерозривна життя. Верхня частина квітки – це світ богів, середня – людей всього сущого на землі, нижня – це коріння, основа світу.
Ведучий: Особливо полюбляють вишивальниці символіку птахів. Різні птахи виспівують на рушниках. Соловей і зозуля полюбляють дівочі рушники, вони сумують якщо без пари. Вважається, що птахи – то символи людської душі.
Ведуча: Думки i бажання нашi, коли вишиваємо, повинні бути чистими, добрими, радiсними. Тодi й у рушнику буде чарiвна сила. А ось — дерево життя, найдавнiший орнамент українського рушника. Ця прекрасна квiтка — її верхня частина — то сфера богiв, нижче — життя людей i всього сущого на землi, а на долi — корiння — початок свiту. На рушнику i квiти калини, i дубове листя — то поєднання краси i сили. І пташиний свiт: пiвень, зозуля, голуб, сорока, соловей. Бачите, як цiкаво читати рушники. Отож пам’ятаймо, як добре мати їх в своїй оселi. І вишивати треба з чистою думкою, свiтлою душею, з пiснею.
Ведучий:
З прадавнiх вижухлих вiкiв
Бере початок рiд наш славний.
Мій пращур був із козакiв,
яких боялись шляхта й пани.
Ще від прадіда й отця
iз роду в рід жива й священна
козацька волелюбнiсть ця —
Передавати дiтям в генах.

Ведуча: З роду в рід кладе життя мости,
Без корiння саду не звести,
Без стремнини човен не пливе,
Без корiння сохне все живе.

Ведучий: Новенька школа,
Любі дітлахи
І рушники крилаті навкруги –
Очей утіха і життя окраса!
Як лебеді, пливуть через роки
В майбутнє – невмирущі рушники.

Ведуча: Зі скринь вас діставали наші мами,
Немов послання давньої пори.
Погляньте, заузорені які
У цій оселі славній рушники.

Ведучий: Рушник – це дому давній оберіг,
Він вишитий усякими нитками.
Споконвіків родину він беріг,
Бо вишитий матусеньки руками.

Ведуча: Рушник несли, як народився син чи доня,
У візерунках і у квітах запашних,
Щоби завжди щаслива була доля
Й усе найкраще було лиш для них.
Гостей гостинно кликали до хати,
На рушнику несучи хліб і сіль.

Ведучий: Рушник до армії давала сину мати,
Сватів дівчата всі в’язали для весіль.

Ведуча: Дивлюсь я мовчки на рушник,
Що мама вишивала.
І чую – гуси зняли крик,
Зозуля закувала.
Знов чорнобривці зацвіли,
Запахла рута-м’ята.
Десь тихо бджоли загули,
Всміхнулась люба мати.
І біль із серця раптом зник,
Так тепло – тепло стало…
Цілую мовчки той рушник,
Що мати вишивала..

Ведучий: Поспитайте матусю мою,
Скільки радості й смутку вмістила,
Скільки снів голубих переснила
І ночей недоспала в маю.
Поспитайте матусю мою
Яку ношу поклала на плечі,
Щоб рости і сміятись малечі,
Наче пташці весною в гаю.

Ведуча: З дитинства пам’ятаю рушники,
Що так любовно їх творила мама.
По українськи хата на святки
Сіяла вишитими рушниками.

Ведучий: Україно моя мила, Україно,
Моя рідна земле, матінка єдина.
Твої роси моє личко умивають,
Твої вітри мої коси розплітають,
Твої діти рідну землю рушниками прославляють.

Ведуча: Майбутні вчені й ковалі,
Сталевари, космонавти, зодчі…
Поклонімось матері-землі,
Де сліди ще не забулись отчі.
Нам належить пронести в віках
Пісню і надію материнську,
Вишиту на білих рушниках
Долю нашу славну українську.

https://www.youtube.com/watch?v=bgJ9d6WhUjE&list=RDf8iMyjNu1CY&index=2
Ведучий: Рушник – від слова “руш”, “вирушай” – стверджуються наші прабабусі. Як малина колисочка засівала у дитячу душу лагідність та теплоту, так і той шматочок полотна, що супроводжував у далеку мандрівку, мав оберігати чадо від усякого нещастя. Птахи – то символи людських душ. Розташовували їх при корені, в середині стовбура і віття, з обох боків дерева – Дерева життя. У філософському розумінні минулого, сучасного, майбутнього. Це свідчить про міцність та незнищенність роду. Співаймо славу життєдайному Сонцю, Україні. Вишиймо рушник на радість, на здоров’я! Не забуваймо вишити узор-оберіг
Хай щастить вам, люди добрі!
Хай пісня летить за обрій,
Щира дружба стане на рушник!

(рекомендовані інформаційні матеріали для проведення виховної години до Дня вишиванки з метою формуванняу студентів поняття про культуру одягу, розширити уявлення про українську вишивку й народний костюм, розвивати художній смак, інтерес до українського народного одягу як складової частини духовної культури українців, виховувати любов до українського мистецтва; шанобливе ставлення до національних традицій народної вишивки й історичного костюма).

Зав.бібліотекою 
Саєнко О.І.