ВИХОВНА ГОДИНА, присвячена 35-річчю ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ

Рейтинг:   / 2
ПлохоОтлично 

 Чорнобиль

  26 квітня 2021 року виповнюється 35 років з моменту аварії на Чорнобильській АЕС, яка вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики техногенною катастрофою.

  Дуже важливо для України, для світу, для ліквідаторів та для постраждалих від Чорнобильської катастрофи пам’ятати цю сумну дату в нашій історії.
35 років минуло з моменту аварії, але її наслідки залишаються предметом обговорення світової наукової спільноти. За визначенням UNSCEAR і ВООЗ, Чорнобильська катастрофа віднесена до аварій ядерних об’єктів найвищого рівня.
Відео https://www.youtube.com/watch?v=_dNMg7Y1Y04

 Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду. За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусі припало близько 60% шкідливих викидів. Від радіаційного забруднення сильно постраждала також і Росія. Потужний циклон переніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії.
  Лише 2-го травня радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30-и кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції – на 6-й день після аварії.
   Злочинні дії тодішньої влади щодо приховування інформації з одного боку поглибили непоправні негативні наслідки аварії, а з іншого – спричинили активізацію національно-демократичного руху, що в кінцевому підсумку привело до розпаду СРСР. Приховування інформації владою спричинили активізацію екологічного і національно-демократичного руху.
Історики ж наголошують на політичній відповідальності комуністичного режиму, який заради ідеологічних інтересів поставив під загрозу життя і здоров’я мільйонів громадян. Через недосконалість конструкції, порушення технології будівництва, використання неякісних будівельних матеріалів, численні міні-катастрофи подібна техногенна катастрофа в СРСР не могла не статися.
   Перше офіційне місцеве повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС з'явилося лише через 36 годин – опівдні 27 квітня на прип'ятському радіо оголосили про “тимчасову евакуацію” мешканців Прип'яті – найближчого до ЧАЕС міста з населенням близько 50 тисяч. Місто розділили на 5 секторів. У кожному призначили відповідальних. Працівники штабу обійшли квартири. Рекомендували зачиняти вікна, балкони, вимкнути електроприлади, перекрити воду та газ і взяти з собою особисті речі, цінності, документи та продукти харчування на перший час. Інші речі, наприклад, посуд і дитячі іграшки, а також свійських тварин вивозити не дозволили. Аби зменшити кількість багажу та не викликати ажіотаж, людям сказали, що за три дні вони зможуть повернутися додому. О 13:50 жителі зібралися біля під'їздів будинків, а від 14-ї почали прибувати автобуси. О 16:30 евакуацію населення з міста закінчили. Вивезли 44,5 тис осіб. У Прип’яті залишилося 5 тис, які були залучені до невідкладних робіт. Увечері 1 травня вітер з Чорнобиля повернув на Київ. У місті почав стрімко підвищуватися радіаційний фон.
   До 6 травня евакуювали понад 115 тисяч людей із 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС. Від радіації ця територія постраждала найбільше. Пізніше її назвали Чорнобильською зоною відчуження, до якої увійшли північ Поліського та Іванківського району Київської області (там розташована електростанція, міста Чорнобиль і Прип'ять), а також частина Житомирської області аж до кордону з Білоруссю. Сотні невеликих селищ, що опинилися в епіцентрі забруднення, зрівняли з землею бульдозерами. Більшість людей виселяли до сусідніх районів Київської області. Для працівників ЧАЕС та їхніх сімей наприкінці 1986 року почали будувати наймолодше місто України – Славутич. Спорудження завершили в рекордно короткі терміни – перші мешканці оселилися в 1987–1988 роках.
На ліквідаційні роботи відразу кинули військовослужбовців. Першими на місце катастрофи прибули кілька десятків солдат і офіцерів полку Цивільної оборони Київського військового округу із приладами радіаційної розвідки й армійським комплектом дезактивації техніки, мобільний загін хімічних військ та окрема рота радіаційної та хімічної розвідки. Загалом у ліквідаційних роботах брали участь військові хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних родів, медичні частини Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони (ЦО) та МВС СРСР.
   Влітку залучили військових запасу та вільнонайманих. За неповними даними, участь у ліквідації наслідків брали 600 тисяч осіб. Через опромінення багато з них захворіли. Пожежні прибували “з голими руками”, без жодних засобів захисту, приміром спеціальних ізолюючих протигазів, через що радіоактивні речовини потрапили в дихальні шляхи. Саме ці люди зупинили ще одну потенційну катастрофу – водневий вибух.
Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30–40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися майже 8,5 мільйони людей.
   Українська діаспора після аварії на ЧАЕС виявила високу громадянську позицію та активність у світі. Вона організовувала демонстрації, готувала звернення до урядів західних держав, збирала матеріали про трагедію. Закордонний провід Української головної визвольної ради у вересні 1986 року доклав значних зусиль, аби питання Чорнобиля внести на розгляд ООН.
  Які висновки має зробити людство із чорнобильської трагедії? Перш за все, це – відповідальність, адже «мирний атом» виявився вже й не таким «мирним» і безпечним, а, значить, має бути підконтрольний людині із усіма можливими наслідками, і бути технологічно прогнозованим. А суспільство та відповідні державні інституції мають бути готовими у «винятковому режимі» до можливих нештатних ситуацій .
  Українська нація, жителі Вінниччини із гордістю та шаною згадують героїчний подвиг ліквідаторів аварії на ЧАЕС, наших співвітчизників які першими вступили в нерівний двобій із цією жорстокою зброєю, яка здатна вмить буквально випалити усе живе… Певна необізнаність та непоінформованість ліквідаторів про катастрофічні наслідки радіаційного випромінювання для людського здоров`я стали фатальними для багатьох з них… Але це не зупинило наших військових, медиків, правоохоронців першими прийняти на себе цей страшний вогонь небезпеки…іноді – ціною власного життя.
   Слід зазначити, що в Україні від Чорнобильської аварії постраждали 1 млн 769 тис осіб. З них 188 тис – це ліквідатори катастрофи на ЧАЕС, 1 млн 588 тис потерпілі та близько 2,5 тис люди, які брали участь у ліквідації наслідків аварій.
  Дякуємо за подвиг, і вічна пам`ять героям, що віддали своє життя у боротьбі з цією техногенною катастрофою!
   І пам`ятаймо, що людське життя – безцінне, і будь-які експерименти та наукові впровадження перш за все мають бути безпечними для людства, для нашого майбутнього, для життя на планеті Земля.
  Гіркі чорнобильські дзвони не змовкають вже 35 років. Ніхто не змирився з цією датою, ніхто не звикся з нею – ні в Україні, ані в цілому світі. Тривожні дзвони чорнобильської біди застерігають, нагадують.
  «Не питайся, по кому б’є дзвін...», Чорнобильський дзвін б’є по тих, кого катастрофа знищила відразу, і по тих, кого знищила згодом, і по тих, кого поволі нищить досі.

Цей дощ – як душ … Цей дощ – як душ…
Цей день такий ласкавий.
Сади цвітуть. В березах бродить сік.
Це солов'їна опера, Ла Скала!
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.

Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен,
і прилітають гуси щовесни.

Але кленочки проросли крізь ґанки.
Жив–був народ над Прип’яттю – і зник.
В Рудому лісі виросли поганки,
і ходить Смерть, єдиний тут грибник…

Ліна Костенко. 2019.

(рекомендовані інформаційні матеріали для проведення виховної години, метою якої є підвищення обізнаності студентів про аварію на Чорнобильській АЕС та вшанування пам’яті людей, які загинули внаслідок цієї катастрофи).

Рекомендована література:

Чернобыль: события и уроки, /вопросы и ответы/, Е.И.Игнатенко, 274 с.
В Губарев, Зарево над Припятью, Записки журналиста,240с.
Гигевич, В. Стали воды горькими: хроника чернобыльской беды / В. Гигевич, О. И. Чернов. – Минск : Беларусь, 1991. – 175 с.
Гофман, Джон Чернобыльская авария: радиационные последствия для настоящего и будущих поколений / Д. Гофман, пер. Э. И. Волмянский, пер. О. А. Волмянская. – Минск : Высшая школа, 1994. – 574 с.
Грубич, А. О. Радиоактивное загрязнение почв: от исследований чернобыльских выпадений к контролю выбросов АЭС / А. О. Грубич. – Гомель : РНИУП "Институт радиологии", 2010. – 277 с.
Гурачевский, В. Л. Введение в атомную энергетику. Чернобыльская авария и ее последствия / В. Л. Гурачевский. – 2–е изд., перераб. и доп. – Минск : Институт радиологии, 2014. – 174 с.
Солдаты Чернобыля, Сборник статей, составитель В.Г.Шкода, 1989 , 158 с.
Чернобыльская тетрадь, Г.Медведев, Киев 1990, 165 с.
Микульський В. Ліквідатори. – К., 1996. – 176 с.
Олійник Б. Крик Чорнобиля // Українська література в загальноосвітній школі. – 2000. – № 4. – С. 2.
Скляр С. Чорнобиль очима киянина. – К., 1989. – 156 с.
Неліна Т. Сльозами омиває душу: Урок у день Чорнобильської трагедії // Українська мова і література в школі. – 1990. – № 8. – С. 62.

Зав.бібліотекою Саєнко О.І.